кіноматограф: 2011

среда, 27 апреля 2011 г.

Фильмы, которые получили "оскар"

2009 год - военная драма «Повелитель бури» (The Hurt Locker).
2008 год - мелодрама, драма, криминал «Миллионер из трущоб» (Slumdog Millionaire).
2007 год – триллер «Старикам тут не место» (No Country for Old Men).
2006 год – криминальная драма, триллер «Отступники» (The Departed).
2005 год – драма, триллер «Столкновение» (Crash).
2004 год – драма «Малышка на миллион» (Million Dollar Baby).
2003 год – фэнтези «Властелин колец: Возвращение короля» (The Lord of the Rings: The Return of the King).
2002 год – мьюзикл, драма «Чикаго» (Chicago).
2001 год – мелодрама, драма «Игры разума» (A Beautiful Mind).
2000 год – историческая драма «Гладиатор» (Gladiator).
1999 год – психологическая драма «Красота по-американски» (American Beauty).
1998 год – мелодрама «Влюблённый Шекспир» (Shakespeare in Love).
1997 год – мелодрама, драма, фильм-катастрофа «Титаник» (Titanic).
1996 год – драма, мелодрама «Английский пациент» (The English Patient).
1995 год – исторический фильм «Храброе сердце» (Braveheart).
1994 год – драма, мелодрама «Форрест Гамп» (Forrest Gump).
1993 год – драма «Список Шиндлера» (Schindler’s List).
1992 год – драма, вестерн «Непрощённый» (Unforgiven).
1991 год – триллер «Молчание ягнят» (The Silence of the Lambs).
1990 год – вестерн, драма, приключения «Танцы с волками» (Dances With Wolves).
1989 год – драма «Шофёр мисс Дэйзи» (Driving Miss Daisy).
1988 год – драма «Человек дождя» (Rain Man).
1987 год – историческая драма «Последний император» (The Last Emperor).
1986 год – драма «Взвод» (Platoon).
1985 год – приключения, драма, биография «Из Африки» (Out of Africa).
1984 год – драма «Амадей» (Amadeus).
1983 год – мелодрама «Слова нежности» (Terms of Endearment).
1982 год – драма, боевик «Ганди» (Gandhi).
1981 год – драма, политика, история «Огненные колесницы» (Chariots of Fire).
1080 год – драма «Обыкновенные люди» (Ordinary People).

«Оскар» — найпрестижніша нагорода в кінематографі США та щорічний приз із багатьма номінаціями. Вручається з 1929 року Американською академією кіномистецтва (англ. Academy of Motion Picture Arts and Sciences), створеною Луїсом Майером з кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer у 1927. Сам приз — позолочена статуетка, знана з 1939 як «Оскар».

Історія нагороди

Перше вручення премії «Оскар» відбулося 16 травня 1929 року в готелі «Roosevelt» в Голівуді.

До 1953 року нагородження транслювалося по радіо. Потім - по телебаченню.

Перша документальна згадка імені «Оскар» відноситься до 1934 року, коли журналіст Сідней Скольські використав його, розповідаючи про Кетрін Хепберн (англ. Katharine Hepburn), яка отримала статуетку в номінації «Найкраща актриса». Сама Академія стала використовувати це ім'я тільки з 1939 року.

Статуетка

Художній директор компанії MGM Седрік Гіббонс та скульптор Джордж Стенлі створили в якості нагороди скульптуру у вигляді лицаря з мечем, який стоїть на кінобобіні з 5-ма спицями, які символізують 5 кінопрофесій — актори, сценаристи, режисери, продюсери та техніки. Фредерік Хоуп створив п'єдестал до фігури. Так з'явилась «Нагорода академії за заслуги» (англ.Academy Award of Merit), більш відома як «Оскар».

Висота фігурки складає 3,5 дюйми (~34 см), вага — 8,5 фунтів (~3,86 кг). Спочатку вона була бронзовою, а зараз під позолотою знаходиться спеціальний сплав — «британіум».

З 1945 року п'єдестал статуетки — металевий, а до того часу його виготовляли з чорного бельгійського мармуру і він був дещо нижчий.

З 1949 року всі статуетки почали нумерувати, починаючи з номеру 501.

Історія вручення «Оскара»

Першу нагороду Академії вручено тоді, коли кінематограф тільки почав озвучуватись — 16 травня 1929 року. Церемонія відбулась у готелі Hollywood Roosevelt Hotel під час бенкету, де було 270 присутніх. Інтрига, яка супроводжує зараз оголошення результатів, раніше була відсутня. Як правило, першими дізнавались про результати журналісти, яким надавались дані про переможців о 23:00 годині в ніч проти нагороди. У 1940-х роках гості, що приїздили на церемонію, могли дізнатись імена переможців з газети The Los Angeles Times, яка виходила о 8:45 ранку. У 1941 році затверджено систему, при якій імена переможців розміщувались у конвертах, а конверти розкривались безпосередньо на церемонії.

Лише перша церемонія нагородження уникла медіа висвітлення. Починаючи з наступної, другої, нагородження «Оскаром» завжди висвітлюється масс-медіа.

З 1942 року традиція вручати нагороди під час бенкету була припинена — зросла кількість охочих бути присутніми на церемонії, та й військовий час зробив це непрактичним. Тому надалі церемонію проводять у театрах або концертних залах.

З 1966 року церемонія нагородження «Оскаром» вперше була знята на кольорову плівку. З 1971 до 1975 телекомпанія NBC-TV постійно висвітлює подію. Наступною з 1976 року стала компанія АВС і має контракт на висвітлення до 2008 року.

Найперша статуетка дісталася Емілю Яннінгсу, який був визнаний найкращим актором за ролі у фільмах «Останній наказ» (англ. The Last Command, 1928) та «Шлях усякої плоті» (англ. The Way Of All Flesh, 1927). Цього 1929 року було видано 15 статуеток, і всі, крім однієї, дісталися чоловікам. Наступного року кількість статуеток була зменшена до 7-ми — 2-і за акторську гру, і по одній за найкращий фільм, режисуру, сценарій, операторську роботу та художнє оформлення.

без коментарів..

Оскар-2010. Зірки Голівуду на червоній доріжці

тріумфатором 82-ої церемонії став військовий трилер Кетрін Бігелоу "Володар бурі".

Хіту минулого року і головному претенденту на "Оскар" - фільму "Аватар" Джеймса Камерона дісталося лише три статуетки з дев'яти - за найкращі декорації, операторську роботу і, само собою, візуальні ефекти. Деякі критики відмітили, що це ймовірно тому, що намальованим персонажам вручати статуетки досі не прийнято.

В свою чергу, фільм "Володар бурі", знятий колишньою дружиною Камерона Кетрін Бігелоу, удостоївся в два рази більше призів.

Кетрін Бігелоу, зокрема визнали кращим режисером, а "Оскар" за найкращий оригінальний сценарій отримав сценарист "Повелителя Бурі" Марк Боаль.

Нагадаємо, що в 2009 році Кращим фільмом став "Мільйонер з нетрів" Денні Бойла.

Повний список фіналістів Оскару-2010:

Кращий фільм - Володар бурі

Кращий режисер - Кетрін Бігелоу (Володар бурі)

Найкраще виконання головної чоловічої ролі - Джефф Бріджес (Божевільне серце)

Найкраще виконання головної жіночої ролі - Сандра Буллок (Невидима сторона)

Найкраще виконання чоловічої ролі другого плану - Крістофер Вальц (Безславні виродки)

Найкраще виконання жіночої ролі другого плану - Мо'Нік (Тужся)

Найкращий іноземний фільм: Секрет їх очей (Аргентина) 

Кращий короткометражний художній фільм - Нові орендарі

Кращий повнометражний анімаційний фільм - Вгору

Кращий короткометражний анімаційний фільм - Логорама

Кращий повнометражний документальний фільм - Бухта

Кращий короткометражний документальний фільм - Музика Пруденс

Найкращий оригінальний сценарій - Марк Боал (Володар бурі)

Кращий адаптований сценарій - Джеффрі Флетчер (Тужся)

Краща робота оператора - Мауро Фіоре (Аватар)

Кращий монтаж - Володар бурі

Краща робота художника-постановника - Аватар

Краща робота художника з костюмів - Молода Вікторія

Краща оригінальна музика до фільму - Вгору

Найкращий саундтрек - Weary Kind (Божевільні серце)

Краще зведення (мікшування) звуку - Володар бурі

Кращий звуковий монтаж - Володар бурі

Краща робота художника по гриму - Зоряні війни

Кращі візуальні ефекти - Аватар.

Незалежне кіно

Кіновиробництво також відбувається і за межами студійної системи голівудського типу і, як правило, називається незалежним кіновиробництвом.

Незалежний фільм («фільм інді») — це фільм, що створений без фінансування чи розповсюдження відомої кіностудії. Творчі, бізнесові та технологічні причини разом спричинили зростання незалежного кіновиробництва наприкінці 20-го і на початку 21-го століття.

У творчому аспекті стало все важче схилити студію для зйомок  експериментального фільму. Експерименстальні елементи у змісті та  формі — подразники для великих студій.

У бізнесовому аспекті коштовність високобюджетних фільмів призводила до консервативних тенденцій у виборі команди і акторського складу. Проблема поглибилась переходом до співфінансування. Більше 2/3 фільмів, що випустила студія «Ворнер Броз.» у 2000-му році, фінансувалися з різних джерел, а у 1987-му  році таких було лише 10 %. Режисер-початківець майже ніколи не отримує  можливості зняти фільм у відомій студії, якщо він не має чималого  досвіду у виробництві кіно чи у телебаченні. Також вкрай рідко виходять  фільми з невідомими акторами у головних ролях.

До появи цифрових альтернатив вартість професійного кінообладнання  також була бар'єром у можливості виготовлення чи зйомок у традиційному  студійному фільмі. Вартість 35-міліметрового плівки випереджала інфляцію — у 2002 році вартість негативів зросла на 23 % відсотки. Фільм вимагає дорогого освітлення та засобів пост-виробництва.

Але поява відеокамер для масового споживача у 1985-му році і прихід високоякісного цифрового відео на початку 1990-тих  значно зменшило вищезгаданий бар'єр у кіновиробництві. Вартість  виробництва і пост-виробництво значно зменшилась. Сьогодні технічні  засоби і програмне забезпечення для пост-виробництва можуть бути  встановлені на будь-який домашній комп'ютер. Такі технології як Ді-Ві-Ді  (DVD), програмне забезпечення як «Adobe Premiere Pro», «Final Cut Pro»,  «Final Cut Express», «iMovie» роблять кіновиробництво відносно  недорогим.

Введення технологій цифрового відео (DV) означало, що кіновиробництво стало більш демократичним. Виробник може, у принципі, зняти фільм, зробити монтаж,  записати звук та музику, і створити остаточний варіант на домашньому  комп'ютері. Проте, хоч засоби виробництва стали доступнішими, але  фінансування, розповсюдження та маркетинг вкрай важко здійснюється за  межами традиційної системи. Більшість незалежних кіновиробників вимушені  з'являтись на кінофестивалях, щоб їхні фільми були помічені і їх можна було продати для розповсюдження.

Кіноіндустрія

Виробництво і показ кінофільмів стали приносити прибуток майже відразу, як були винайдені. Брати Люм'єр бачили, яким успішним став їхній винахід у Франції, тому стали подорожувати іншими країнами, показуючи фільми як для еліти, так і для мас. У кожній країні вони, як правило, додавали нові місцеві сцени до свого каталогу і дуже швидко знаходили місцевих антрепренерів у різних країнах Європи, що купували їхнє обладнання і фільми, займалися експортом та імпортом. «Пристрасть Обераммеґро» (1898) був найпершим комерційним фільмом в історії. За ним вийшло багато інших картин, і кінофільми стали окремою індустрією, що охопила увесь світ. Театри та компанії формувались спеціально з метою виробляти і розповсюджувати фільми, поступово сформувався культ кіноакторів, що ставали знаменитостями, незалежними від компаній. Вже у 1917-му році Чарлі Чаплін уклав контракт, за яким його річний прибуток становив мільйон доларів.

Нині переважна частина кіноіндустрії сформована навколо Голівуду у США. Інші регіональні центри існують у багатьох країнах світу, а індійська кіноіндустрія (переважно сформована навколо «Болівуду») щороку виробляє найбільшу кількість фільмів у світі. Також щороку виробляється більше десяти тисяч порнофільмів, щодо відношення яких до кіно тривають дискусії. Кошти, що вкладаються у виготовлення фільмів, змушують кіновиробництво зосереджуватись навколо кіностудій, проте процес розвитку кінообладнання робить його доступним і дозволяє розвиватись незалежним кіновиробникам.

Комерційна вигода — ключова рушійна сила індустрії через коштовність кіновиробництва. Досі більшість кіновиробників намагаються створювати проекти, що зацікавлять якнайширшу аудиторію. Нагорода Американської кіноакадемії (також відома як «Оскар»), найзначніша кінонагорода у США. Вона забезпечує визнання фільмам, начебто відповідно до їхньої художньої цінності. Також фільми почали використовуватись у освіті, замість (або додатково) лекцій та підручників.

Кінокритика

Кінокритика — це аналіз та оцінка фільмів. Загалом її можна розділити на наукову критику фільму вченими, та на журналістську критику, що з'являється у газетах та інших медіа.

Кінокритики працюють для газет, журналів, телерадіомовлення, електронних видань і переважно рецензують нові кінофільми. Як правило, вони лише раз дивляться фільм і мають лише день чи два для формулювання своєї оцінки. Попри це, критики мають значний вплив на фільми, особливо у комерційних жанрах — бойовиках, жахах, комедіях тощо. Виробники таких фільмів прагнуть, аби їхня продукція не піддавалась надто суворим оцінкам, бо це впливає на прибуток. Короткий огляд та більш детальний опис фільму складають переважну більшість кінорецензій і мають великий вплив на людей, коли ті вирішують, який фільм подивитись. Для серйозних фільмів, переважна більшість яких драми, значення рецензій дуже важливе у комерційному плані. Погані огляди роблять фільм незрозумілим, залишають його в тіні і завдають фінансового збитку.

Вплив рецензента на фінансові збори від фільму є предметом дискусії. Дехто стверджує, що кіноіндустрія і маркетинг зараз такі потужні та впливові, що оглядачі не мають ніякого впливу на них. Проте були випадки повних провалів потужно розрекламованих фільмів через негативні рецензії, як і випадки несподіваного успіху малобюджетних незалежних фільмів завдяки позитивній реакції критиків. Це може вказувати, що особливо сильна реакція критиків має певний вплив. Інші відмічають, що позитивна реакця на маловідомі фільми може викликати інтерес до них у глядачів. І навпаки, щодо деяких фільмів їхні виробники були настільки впевнені, що відмовлялись давати кінокритикам дозвіл на попередній перегляд, щоб тримати сюжет фільму у таємниці до прем'єри. Проте професійні критики навіть у таких випадках можуть передбачити, який результат матиме фільм після виходу на екрани. Вони спираються на інформацію про його авторів, процес зйомок тощо.

Дехто вимагає називати кінокритиків-журналістів кінооглядачами, а справжніми кінокритиками — науковців, котрі проводять більш глибокий аналіз фільму. Ця робота часто називається теорією кіно чи вивченням кіно. Такі критики намагаються зрозуміти з якою метою робиться фільм, як він робиться, і як він впливає на людей. Їхні дослідження публікуються переважно у наукових збірках та періодичних виданнях. Також вони співпрацюють з закладами вищої освіти.

Розвиток кінотехнологій

Неекспонована кіноплівка складається з прозорого целулоїду, поліестру чи іншої пластичної основи, що покрита емульсією з вмістом світлочутливих хімічних речовин. Нітроцелюзоза була першим типом плівки, що використовувалась для запису рухомих зображень, але через легкозаймистість була замінена більш безпечними матеріалами. Визначення ширини плівки та формату зображення у рулоні мають багату історію, але сьогодні більшість комерційних фільмів все ще знімаються на 35-міліметровій плівці.

Спочатку кінофільм знімався на різних швидкостях з використанням камер з ручним обертанням. Пізніше швидкість для механічних камер та проекторів була стандартизована — 16 кадрів за секунду, що було значно швидше за ручне обертання. Нова стандартна швидкість, 24 кадри за секунду, була введена одночасно з появою звуку. Удосконалення з кінця 19-го століття плівок та лінз, що дозволяють знімати у доволі тьмяних умовах, розвиток синхронного звуку, що дозволило записувати звук на тій же швидкості, що й відповідну дію. Звукова доріжка може бути записана окремо від зйомок фільму, але для реалістичних картин багато частин звукової доріжки записуються паралельно зі зйомками. включають механізацію камер, що надають можливість запису на постійній швидкості, винахід чутливіших

Нині фільм не обмежується лише рухомими зображеннями. Він може використовуватись для представлення поступової послідовності нерухомих зображень у вигляді слайд-шоу. Фільм також може включатись у мультимедіа-презентації, і часто має важливе значення як первинний історичний документ. Проте старі фільми мають певні проблеми у плані збереження, тому кіноіндустрія досліджує нові альтернативи. більшість фільмів на нітроцелюлозній основі були копійовані на більш надійні сучасні плівки. Деякі студії зберігають три чорно-білих негативи, що піддаються червоному, зеленому та синьому фільтрам. Цифрові методи теж використовуються для зберігання та захисту фільмів. Збереження старих кіноплівок вимагає спільної роботи істориків кіно, архівістів та компаній, що зацікавлені у збереженні їхньої продукції для наступних поколінь (і, відповідно, для збільшення доходів).

Протягом останніх десятиліть деякі фільми записувались за технологією аналогового відео. Ця технологія використовувалась також у телевізійному виробництві. Поступово вкорінюються цифрові камери та проектори. Ці досягнення можуть бути дуже вигідними для кіновиробництва, тому що монтаж й оцінка довжини фільму може бути здійснена раніше, ніж будуть оброблені плівки. Проте перехід на цифрові технології поступовий і станом на 2005 рік більшість кінофільмів все ще записуються на плівку.

Теорія кіно

Теорія кіно намагається розробляти короткі, систематичні поняття, що застосовуються у дослідженні кінофільму як мистецтва. Класична теорія кіно забезпечує структурний каркас, який заповнюється традиційними питаннями технології, оповіді, кінематографічного коду, образу, жанру, суб'єктивності та авторства. Новіші аналізи породили психоаналітичну теорію кіно, структуралістську теорію кіно, феміністську теорію кіно та інші.

Кінематограф — це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу.

Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію. У багатьох країнах кіноіндустрія є важливою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено у кіностудіях. Готові фільми демонструються у кінотеатрах, по телебаченню, поширюються на носіях інформації для перегляду на домашній аудіо-відео техніці, зокрема на відеокасетах та відеодисках.

Словом кінематографія іноді позначають також:

Кіномистецтво — вид образотворчого мистецтва, що винайдений у 19 столітті і став найпопулярнішим у 20 столітті.
Кінознімання — комплекс пристроїв та методів, що необхідні для знімання рухомих об'єктів на кіноплівку, і для наступного відображення отриманих знімків, шляхом проектування їх на екран.

У свою чергу кінематографію можуть називати кіномистецтво, кінематограф, зрідка сінематограф чи сінематографія.

Історія кіно

Механізми для виробництва штучно створених двомірних зображень у русі демонструвались ще у 1860-тих. Це були такі прилади як зоетроп та праксіноскоп. Ці машини походили від простих оптичних приладів (як «магічні ліхтарі»), і могли показувати послідовність нерухомих картинок з достатньою швидкістю, щоб зображення на картинках здавались рухомими (таке явище зветься інертність зорового сприйняття). Зрозуміло, що зображення повинні були бути ретельно підібрані, аби досягти бажаного ефекту. Принципи цього стали основою для подальшого розвитку анімації.

З розвитком целулоїдної плівки для фотографій стало можливим захоплювати об'єкти у русі в реальному часі. Ранні версії технології вимагали від глядача дивитись у спеціальний прилад, щоб побачити картину. У 1880-тих розвиток кінокамер дозволив захоплювати і зберігати окремі зображення на одній плівці у рулоні. Це призвело до швидкого розвитку кінопроектору, що освічував знятий і віддрукований фільм та переносив зображення на екран, створював кінопоказ для великої аудиторії. Ці рулони стали називатись «рухомі зображення», звідки і походить англійське слово «movie». Ранні фільми були статичними планами, що показували подію без монтажу чи інших кінематографічних прийомів.

Кіно було винятково образотворчим (візуальним) мистецтвом аж до кінця 1920-х, але ці прогресивні німі фільми посідали значне місце у тогочасній культурі. На початку 20-го століття у фільмах почала розроблятися оповідна структура. Окремі сцени почали об'єднуватися задля зв'язної розповіді. Сцени пізніше розбивались на різні кадри різних розмірів та точок зору. Інші прийоми (наприклад, рух камери) теж реалізувалися як ефективний спосіб розгортання сюжету. Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів наймали піаністів, орган чи цілий оркестр, щоб грати музику відповідно до настрою фільму у кожен конкретний момент. На початку 1920-тих більшість фільмів виходили з вже підготовленим списком музичних композицій для цих цілей, або навіть з повним набором звукозаписів, що створювались для значних кінопродуктів.

Розвиток європейського кіно був перерваний початком Першої світової війни. У той час у США кіноіндустрія почала швидко розвиватись разом з появою Голівуду. Проте у 1920-тих европейські кіномитці, такі як Сергій Ейзенштейн та Фрідріх Вільгельм Мурно 1920-х нові технології дозволили кіновиробникам додавати до кожного фільму звукову доріжку з мовленням, музикою чи звуковими ефектами, що відповідали дії на екрані. продовжували свою справу. У

Наступним важливим кроком у розвитку кіно було введення кольору. Додавання звуку німі фільми і музикантів у кінотеатрах, а от колір був прийнятий більш поступово. Публіка відносно байдуже ставилась до кольорових фільмів. Проте з розвитком кольорових технологій вони стали такі ж доступні, як і чорно-білі, і після Другої світової війни все більше фільмів знімались у кольорі. Цьому сприяла американська кіноіндустрія, що розглядала колір як необхідну складову для приваблення аудиторії у конкуренції з телебаченням, котре залишалось чорно-білим аж до середини 1960-тих. Наприкінці 1960-тих колір став нормою для всіх кіновиробників. швидко замінило

У 1950-тих, 1960-тих та 1970-тих відбувались певні зміни у виробництві та стилі фільмів. Новий Голівуд, французька Нова хвиля, розвиток кіноосвіти та незалежних кіновиробників — все це найбільш сформувало кінопроцес другої половини 20-го століття. У 1990-тих роках почали впроваджуватись цифрові технології, і у 21-му столітті вони вже стали нормою.

Довговічність кіно

Кіно існує більше століття, проте це не довго, якщо порівнювати з іншими видами мистецтва, такими як скульптура чи живопис. Більшість вірять, що кіно стане довготривалою формою мистецтва, оскільки кінокартини апелюють до різних людських почуттів.

За виключенням соціальних норм і культурних відмінностей, все ще існує багато спільного між театральними п'єсами усіх часів і сьогоднішніми фільмами. Мелодрама про дівчину, яка кохає хлопця, але не може бути з ним з якихось причин, бойовик про героя, що протистоїть більш сильним ворогам, комедії про щоденне життя тощо. Це сюжети з традиційною канвою, що існували у книгах, п'єсах та інших видах мистецтва.

Причина існування кіно полягає в тому, що люди досі прагнуть пригод, захоплення, гумору, ризику та емоційних змін. Цивілізація розвивається і змінюється, принаймні у поверхневих особливостях, і тому прагнення постійного оновлення художніх засобів відповідає цим бажанням. Кіно забезпечує їм доступний і потужний шлях.